Підлі́сний Олексинець — село в Україні, в Городоцькому районі Хмельницької області. Населення становить 827 осіб.  Розташоване біля витоку р. Ушиця – лівої притоки Дністра, на невеликих пагорбах, які розділені струмками та ставками у північній частині Городоцького району Хмельницької області, за 16 км від районного центру м. Городок, за 45 км від обласного центру м. Хмельницький. 

 

Село є одним з найстаріших в Городоцькому районі. Найдавнішою писемною згадкою є 1493 р., в той час як Слобідка-Олексинецька згадується в писемних джерелах лише з 1595 року, а Пільний Олексинець аж у 1710 р. Також є відомості про Підлісний Олексинець за 1526 та 1530 рр. Зокрема, в документі за 1526 рік мова йде про власницю сіл Купина, Олексинця (у давніх документах село значиться як «Олексинці», згодом поряд з'явилося нове село — Напільний Олексинець, а Олексинці стали — Олексинець Підлісний) та Скіпче, яка вела переговори про продаж своїх маєтків разом із селянами, але в останній момент відмовилась від своїх намірів .

 

Про заснування села збереглися дві легенди. В одній з них говориться, що першим почав забудовуватись під лісом Олекса, а звідси вже й село дістало назву Олексинець Підлісний. В іншій говориться, що у XIV—XV століттях в цій місцевості виникла пошесть холери і село було спалене. Проте врятувався житель на ім'я Олекса, що жив біля лісу. Від його імені й пішла назва села, що після холери знову відбудували. Як видно, спільним коренем цих легенд є походження від імені людини. Доречно зауважити, що раніше в усіх офіційних документах село називалось не Підлісний Олексинець, а Олексинець Підлісний. Теперішня назва за селом вкоренилась остаточно за радянських часів.

 

На території Підлісноолексинецької сільської ради в різні часи люди знаходили різні старовинні предмети. Знайдено сліди первісної людини Буго-Дністровської культури – доби неоліту (VI—IV тис. до н. е.), насамперед це: кам'яні сокири, ручні рубила, молотки, скребачки, ножі, наконечники стріл . Саме в цей час люди перейшли від мисливства, рибальства та збиральництва до відтворюючих форм господарської діяльності – землеробства та скотарства. Також тут знайдено уламки посуду VI—VIII ст. н. е. . Наш край з кінця ІХ ст. входив до складу Київської Русі. Починаючи з середини ХІІ ст. – до Галицького князівства, а з 1199 р. – до Галицько-Волинського князівства. У ХІІ – ХІІІ ст. на території сучасної Хмельницької області утворилося два автономних об'єднання – на півдні Пониззя та на півночі Болохівщина. Проте до якого з утворень входили наші землі невідомо, адже наше село знаходилось приблизно на їх пограниччі, а за археологічними даними історикам поки що не вдалось реконструювати приблизні кордони цих автономних утворень. Подільська земля в давні часи була дуже багатою на рослинність. На думку середньовічних авторів тут «може прорости все, що тільки існує в природі». Давнє Поділля особливо славилось своїми лісами, які займали всю його північну половину (включаючи нашу місцевість). За давніми народними переказами відомо, що на Поділлі найбільш багатолюдні поселення найчастіше засновувались в лісах, для чого розчищалось місце. З вирубаних багатовічних дерев споруджували фортеці, замки і інші житлові споруди. Залишки таких поселень збереглись під іменем «городищ», «замчищ», «замчиськ», які зустрічаються найчастіше в лісах .

 

Про ті часи у нашому селі лише нагадують рештки оборонних укріплень городища ХІ – ХІІІ ст., яке розташоване на південно-східній околиці села. Городище має форму у вигляді еліпса, обведене валом та ровом, західна частина в наш час зруйнована кар'єром . Це місце має топонім «Замчисько». Колись тут з усіх боків були болота. Існують припущення про існування сторожового пункту, біля якого виникло поселення. Городоччина відігравала важливу роль в історії Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Городища, які знаходились на її території служили військовим цілям, але одночасно могли бути і адміністративними центрами, де постійно чи тимчасово перебували князівські намісники, збираючи данини тощо . В 1241 р. монголо-татарська орда Батия вторглася на Поділля, спалюючи на своєму шляху міста і села. Можна зробити припущення, що саме тоді було зруйноване городище.

 

 

Зрештою, у 1362 р. Поділля потрапляє під владу феодальної Литви. Згодом Поділля було розділене на дві частини: польську та литовську. З 1434 р. польська частина була перетворена у Подільське воєводство, яке складалось з трьох повітів: Кам'янецького, Летичівського та Червоноградського. Підлісний Олексинець за цим поділом належав до Летичівського повіту. Потім село за адміністративно-територіальним поділом відносилось до Кам'янецького повіту. Такий поділ Поділля залишався майже незмінним на протязі трьох з половиною століть, тобто весь час польського панування. Про польський період в історії села є дуже мало відомостей. У 1787 році тут відбулися селянські заворушення. Селяни напали на свого орендаря і подали скаргу до подільського воєводи Яна Замойського.