Вірші

                    Йдемо до школи

Тільки сонечко на небі вранці сходить -

Просипається чудова дітвора.

Миє личко, бере ранець і до школи

Мчить геть швидко, бо до неї вже пора.

Школа, школа, рідна школа-ти любима

Й друга ненька, що плекає усіх нас.

І яка б не була у житті людина -

Проте школу та згадає і не раз.

     Всі одержані знання колись згодяться -

     На роботі, в спілкуванні між людьми.

     Коли вчишся-більше знаєш.-Це вже щастя,

     І потрібен станеш кожному завжди.

     Та не кожному знання усі під силу -

     Все залежить від бажання і старань.

     Більше сили й самостійності щоднини

     Й не відстанеш і здолаєш-кожен знай.

Йдемо до школи, щоби навчатись

І щоб знання у ній здобуть.

Ще і розумними дуже стати,

Щоб Україні все нашій служить.

Я. К. Щур

 

 

 

27.08.2017 р.

Мала Батьківщина

Маленька чи велика ти людина-

Яка різниця, але ти живеш.

І в тебе, як у всіх є Батьківщина-

А іншої ніколи не знайдеш.

    Ота маленька, у якій родився.

    З якої в світ незнаний цей пішов.

    В якій і мами молока напився,

    Побачив світ і першим кроком йшов.

Котра і сниться часто і детально-

А в ній минуле-все, як в даний час.

При згадці всього на душі печально-

А роки швидко підганяють нас.

    Однаково-село це є чи місто-

    Проте твоє, а іншого нема.

    Саме у ньому нам усім не тісно,

    Й до нього думка лине все сама.

Чи ти десь близько, чи зовсім далеко,

А може в ньому в даний час живеш.

Й тебе у нього принесла лелека-

Саме туди все їдеш або йдеш.

    Усе життя і згадуєш потроху,

    Де у дитинстві падав і вставав.

    І квіти нюхав й запах їх нітрохи

    В житті тебе зовсім не покидав.

Та де із них злітала мила бджілка-

Зібравши весь пилок та і нектар.

І де роки проходили так стрімко

Й там ти сходив і не один гектар.

Пізнав у ньоу все: і щастя, і невдачі.-

Там поцілунок перший ти відчув.

Кому завжди приходила удача,

А хто і слова доброго не чув.

    Для усіх Вас-це є село Підлісний,

    Якого й всім Олекса заснував.

    Котрий узяв та й поселивсь під лісом-

    Та першу хату тут і збудував.

А сталось це далекого геть року-

І відтоді минуло стільки літ.

Село зросло,розширилось нівроку

Й багато років вже веде свій лік.

    Тут є і центр, восадьби й П’ятихатки.

    На Горбанівці фермер щей уживсь.

    Костел новенький, церква, Дім молитви-

    Все для душі, щоб бог туди вселивсь.

Із Городка-Билинщина вітає.

З Нового світу-зразу ж Гребельки.

Із Пільного-сад, ліс буяє-

Дальше спочинок жителів віки.

    При в’їзді-церква, щоб перехреститись

    Та роз’їжджатись вліво чи униз.

    Бо ж справа став, вбік-яр-води напитись

    Із вмістом йоду, щоб не брав каприз.

На горбі-страж-сільмаг пустує.

За ним руїни-спілка зароста.

І «Меблі»-вже ніхто їх не врятує.-

Перебудова-справа непроста.

    Поблизу хата-батюшки хороми.-

    Тепер тут ФАП, куди всі зранку йдуть,

    Щоб тиск поміряти, влупить уколи,

    Купити ліки, щоб здоровим буть.

Справа від нього ще й базар міститься,

Куди щочетверга охочі йдуть.-

Одні купити, інші, як годиться,

Лишки несуть і там їх продають.

    А далі вверх-дорога на Слобідку,

    З якою мирно всі живем віки.

    І звідти в школу ходять чемні дітки,

    Щоби набратись розуму й в світи.

Село пройшло крізь роки лихоліття.

Яке виносили вкраїнці всі віки:

Кріпацтво та війни страхіття,

Єднання в гурт та голоду роки.

    Навіки в пам’яті залишиться єднання

    І ліквідація всього, що припасли.-

    Кому потрібне те було зганяння 

    Усіх людей в колгоспи на роки.

Але ще згадують жінки і досі,

Як сапали в колгоспі буряки

Й пісні співали навіть на горосі,

Який скидали дружно у валки.

    Насапавшись за цілий день так важко,

    Ішли ще потім ввечері у клуб.

    Співали й танцювали під гармошку

    Та грали п’єси, що знайшов завклуб.

Село рідненьке-гарне і висотне,

Адже річки із тебе всі течуть.

Ти як повітря всім нам необхідне-

Тому до тебе вихідці і йдуть.

    Хоч раз на рік на пасху приїжджають-

    Мертвих провідати, живих обнять.

    Саме в селі минуле і згадають

    Й  не хочеться його і покидать.

Проте де дінешся-пора підгонить-

Життя ж порозкидало по світах.

Але із пам’яті нічого не відходить-

І в молодих та в тих,хто  у літах.

    Та знову будні, знову все спочатку

    У тих, хто в місті та чи у селі.

    А я на цьому ставлю таки крапку

    З надією,що будуть жить в селі.

Будуть ще жити не одне століття

І процвітать насправді, не у снах.

Та не торкнуться більш села страхіття-

Аналоги в минулих вже віках.

 Я. К. Щур

 

 

 

-.