Вірші
Йдемо до школи
Тільки сонечко на небі вранці сходить -
Просипається чудова дітвора.
Миє личко, бере ранець і до школи
Мчить геть швидко, бо до неї вже пора.
Школа, школа, рідна школа-ти любима
Й друга ненька, що плекає усіх нас.
І яка б не була у житті людина -
Проте школу та згадає і не раз.
Всі одержані знання колись згодяться -
На роботі, в спілкуванні між людьми.
Коли вчишся-більше знаєш.-Це вже щастя,
І потрібен станеш кожному завжди.
Та не кожному знання усі під силу -
Все залежить від бажання і старань.
Більше сили й самостійності щоднини
Й не відстанеш і здолаєш-кожен знай.
Йдемо до школи, щоби навчатись
І щоб знання у ній здобуть.
Ще і розумними дуже стати,
Щоб Україні все нашій служить.
Я. К. Щур
27.08.2017 р.
Мала Батьківщина
Маленька чи велика ти людина-
Яка різниця, але ти живеш.
І в тебе, як у всіх є Батьківщина-
А іншої ніколи не знайдеш.
Ота маленька, у якій родився.
З якої в світ незнаний цей пішов.
В якій і мами молока напився,
Побачив світ і першим кроком йшов.
Котра і сниться часто і детально-
А в ній минуле-все, як в даний час.
При згадці всього на душі печально-
А роки швидко підганяють нас.
Однаково-село це є чи місто-
Проте твоє, а іншого нема.
Саме у ньому нам усім не тісно,
Й до нього думка лине все сама.
Чи ти десь близько, чи зовсім далеко,
А може в ньому в даний час живеш.
Й тебе у нього принесла лелека-
Саме туди все їдеш або йдеш.
Усе життя і згадуєш потроху,
Де у дитинстві падав і вставав.
І квіти нюхав й запах їх нітрохи
В житті тебе зовсім не покидав.
Та де із них злітала мила бджілка-
Зібравши весь пилок та і нектар.
І де роки проходили так стрімко
Й там ти сходив і не один гектар.
Пізнав у ньоу все: і щастя, і невдачі.-
Там поцілунок перший ти відчув.
Кому завжди приходила удача,
А хто і слова доброго не чув.
Для усіх Вас-це є село Підлісний,
Якого й всім Олекса заснував.
Котрий узяв та й поселивсь під лісом-
Та першу хату тут і збудував.
А сталось це далекого геть року-
І відтоді минуло стільки літ.
Село зросло,розширилось нівроку
Й багато років вже веде свій лік.
Тут є і центр, восадьби й П’ятихатки.
На Горбанівці фермер щей уживсь.
Костел новенький, церква, Дім молитви-
Все для душі, щоб бог туди вселивсь.
Із Городка-Билинщина вітає.
З Нового світу-зразу ж Гребельки.
Із Пільного-сад, ліс буяє-
Дальше спочинок жителів віки.
При в’їзді-церква, щоб перехреститись
Та роз’їжджатись вліво чи униз.
Бо ж справа став, вбік-яр-води напитись
Із вмістом йоду, щоб не брав каприз.
На горбі-страж-сільмаг пустує.
За ним руїни-спілка зароста.
І «Меблі»-вже ніхто їх не врятує.-
Перебудова-справа непроста.
Поблизу хата-батюшки хороми.-
Тепер тут ФАП, куди всі зранку йдуть,
Щоб тиск поміряти, влупить уколи,
Купити ліки, щоб здоровим буть.
Справа від нього ще й базар міститься,
Куди щочетверга охочі йдуть.-
Одні купити, інші, як годиться,
Лишки несуть і там їх продають.
А далі вверх-дорога на Слобідку,
З якою мирно всі живем віки.
І звідти в школу ходять чемні дітки,
Щоби набратись розуму й в світи.
Село пройшло крізь роки лихоліття.
Яке виносили вкраїнці всі віки:
Кріпацтво та війни страхіття,
Єднання в гурт та голоду роки.
Навіки в пам’яті залишиться єднання
І ліквідація всього, що припасли.-
Кому потрібне те було зганяння
Усіх людей в колгоспи на роки.
Але ще згадують жінки і досі,
Як сапали в колгоспі буряки
Й пісні співали навіть на горосі,
Який скидали дружно у валки.
Насапавшись за цілий день так важко,
Ішли ще потім ввечері у клуб.
Співали й танцювали під гармошку
Та грали п’єси, що знайшов завклуб.
Село рідненьке-гарне і висотне,
Адже річки із тебе всі течуть.
Ти як повітря всім нам необхідне-
Тому до тебе вихідці і йдуть.
Хоч раз на рік на пасху приїжджають-
Мертвих провідати, живих обнять.
Саме в селі минуле і згадають
Й не хочеться його і покидать.
Проте де дінешся-пора підгонить-
Життя ж порозкидало по світах.
Але із пам’яті нічого не відходить-
І в молодих та в тих,хто у літах.
Та знову будні, знову все спочатку
У тих, хто в місті та чи у селі.
А я на цьому ставлю таки крапку
З надією,що будуть жить в селі.
Будуть ще жити не одне століття
І процвітать насправді, не у снах.
Та не торкнуться більш села страхіття-
Аналоги в минулих вже віках.
Я. К. Щур
-.